Відбудовувати країну з нуля

Ігор Петрашко – нині заступник генерального директора UkrLandFarming, дипломований бізнес-адміністратор. За своїми плечима має багатий управлінський досвід. Керував напрямом інвестиційно-банківського управляння компанії «Тройка Діалог». Крім того, працював у київському представництві компанії Ernst & Young, де був партнером та очолював групу з надання консультаційних послуг з укладання угод. У інтерв’ю для Strategic Business Review Ігор розповів, яких реформ потребує Україна першочергово, щоб вийти зі стану стагнації економіки, та які напрями розвитку для нашої держави є перспективними та цікавими для внутрішніх та зовнішніх інвесторів.

Ігор, багато експертів відзначають, що проблема України в тому, що вона на 70% — сировинна країна, і що у нас практично немає товарів з доданою вартістю, які ми могли б експортувати. Як це можна змінити?

На жаль, це насправді так. Така негативна зміна відбулася за останні декілька років. Посприяло цьому й те, що Україна традиційно поставляла багато сировини, в першу чергу, продукцію чорної металургії, частково, зернові, навіть машинобудування було направлено на експорт в Росію, Китай, країни Близького Сходу тощо.

За останні декілька років структура змінилася в інший бік. Експорт товарів і послуг України в 2013 р. складав $85 млрд разом, а в минулому році – $45 млрд . Зараз говорять, що зернові і олія займають 40% від експорту, це не тому, що ця продукція краща і більше продається, просто ми втратили майже половину іншого експорту в абсолютних показниках: технологічний експорт, машинобудування, військову продукцію та ін. Структура змінилася не нам на користь. Це погано, тому що сировинна направленість економіки – це показник країн третього світу, які повністю залежать від кон’юнктури на зовнішніх ринках.

Зрозуміло, що потрібно рухатися до створення товарів з доданою вартістю у всіх сферах, в тому числі, й аграрному. Це може стати локомотивом, але все одно не дасть можливості розвитку високопродуктивних сил, особливо молоді, і тому потрібно шукати інші шляхи і спеціалізації для України на додаток до аграрного сектора. Від нього не потрібно відмовлятися, його потрібно максимально стимулювати і підтримувати – це вплив на світ. Україна не виробляє в абсолютних показниках багато, але ми є одні з ключових експортерів. Тому, що на нашу територію з урахуванням кількості населення, ми вже зараз виробляємо у 2 рази більше продукції, ніж потрібно, а в перспективі 5-7 років експорт в натуральних об’ємах може подвоїтися.

З точки зору впливу на зовнішні ринки, це дуже важливо. Це можна конвертувати у інфраструктуру та інвестиції – ті самі контракти, які колись були підписані з Китаєм, правда, за старого режиму, передбачали суттєві інвестиції в аграрну інфраструктуру, натомість Україна зобов’язувалася гарантувати поставки агропродукції. Аналогічні домовленості можна досягнути і з іншими країнами, для яких важлива продовольча безпека. Тези Дональда Трампа, що необхідно переглянути торгівлю США та Китаю, теж можна використати як переговорний момент на свою користь.

Яких реформ потребує країна, щоб зростання ВВП було більше прогнозованих 1-3%?
Для того, щоб покращувати і ростити ВВП, на початок можна подивитися, що Україна мала у 1991 р., і почати оновлювати ті виробництва, де ми традиційно мали експертизу. Однозначно потрібна кооперація з іншими країнами, в першу чергу, з Євросоюзом, Китаєм, США та Ізраїлем, оскільки замкненого циклу в сьогоднішньому глобальному світі практично не існує.

Виробляти для експортного ринку – складніше, тому що немає вільного ринку в світі. До прикладу, Світова організація торгівлі дуже повільно і поверхнево реагує на торгівельні конфлікти, що ми бачимо на прикладі обмеження транзиту з боку Росії. Це більше клуб для спілкування. Натомість, помітна тенденція до лобіювання власних виробників та зростання протекціонізму. Україна має поводитись так само. Якщо ми хочемо мати доступи на ключові ринки, – Євросоюз, США, Китай, з ними треба окремо домовлятися. Треба їм теж щось пропонувати, а це можливо тільки через кооперацію та виробництво спільних речей, де зацікавлені обидві сторони.

Треба оновлювати інфраструктуру. Наприклад, «Укрзалізниця» вщент зношена. Востаннє парк та супутня інфраструктура систематично оновлювались ще в радянські часи. Тому треба все міняти, і це не відбудеться за 2 чи за 3 роки. Потрібна 10-річна програма оновлення, яка може дати 1,5-2,5% річного росту тільки в цьому сегменті. Оновлення портів, доріг, комунального сектору – це все можна трансформувати в ріст ВВП і вийти на 10-12% річного росту.

Є декілька проектів, як досягти стійкого зростання економіки. Але потрібно не лише дивитися на МВФ, експерти МВФ ніколи не переживали тих речей, що українці. Вони не мають практичної експертизи, як стимулювати економічні процеси. Роль МВФ була частково позитивною, в першу чергу, з точки зору тиску на створення антикорупційного законодавства та переходу на ринкове ціноутворення щодо енергоносіїв (хоча реформа не завершена). В той же час, за участю МВФ було доведено до катастрофічного стану фінансово-банківську систему та валютне регулювання, фактично відкинувши Україну на 20 років назад. На даний момент, роль МВФ фактично звелася до рефінансування кредитів, щоб ми їх виплачували іншим кредиторам за кордоном. Протягом 2014 року ми поміняли приватних закордонних кредиторів на МВФ. Завданням уряду є використати досвід успішних проектів, таких як США 30-х років, поствоєнної Європи та Сінгапуру.

Ми багато чуємо зараз про інфляцію. Для того, щоб стимулювати ВВП, інфляція важлива, але це – похідна стану економіки, а не причина росту. Якщо не проводити стимуляцію економічної активності та підтримку підприємництва, то період стагнації, який визначається як період повільного економічного росту, продовжуватиметься.

Тобто, ми будемо відставати від інших країн. Ми не маємо себе тішити тим, що у нас курс гривні стабілізувався. Він не стабілізувався, він просто чекає наступного падіння.

Шлях подолання стагнації є через впровадження так званої політики кількісного пом’якшення (quantitative easing – англ.) та постановки задач росту номінального ВВП, а не інфляції, інвестицій в широкий спектр проектів, зниження базових ставок кредитування. В умовах України доцільним видається зниження вартості фінансових ресурсів в національній валюті до 5-10%. Доступність термінів кредитування – 20-30 років. До прикладу, Японія проводила політику довгострокової доступності кредитів до 40 років з відсотковою ставкою 0.1%. Експерти та інвестори чітко розуміють, що кредитування під 20-25% не працює. Віддати такі кредити можуть тільки ті, хто торгує наркотиками, зброєю або зав’язаний на корупцію в державному секторі через монопольне ціноутворення. Для решти це – неможливо. Держави мають механізми монетарного, фінансового регулювання системи. Зрозуміло, що не можна безконтрольно друкувати гроші. Але, коли викликом є прискорення, а не гальмування економіки, потрібна тісна співпраця між НБУ та фіскальними органними плюс цілеспрямована зовнішня торгівельна політика. Однозначно, не можна допускати ситуацію, коли на падаючий ВВП катастрофічно йде скорочення кредитування доступу до фінансування.

Інші структурні кроки, які сприятимуть росту ВВП та споживання, є прискорення інвестицій в технології відновлюваної енергії, які можуть замістити імпортну сировину, та підняття мінімальної зарплати. Джон Кейнс, в умовах 1930-х років, саме рекомендував урядам проводити політику підтримки ділової активності та підняття компенсації працівників.

Які перспективи розвитку для аграрного сектора ви бачите на найближчі 5 років?

Аграрний сектор тільки на початку свого відновлення. В світі немає дефіциту зерна. Є попит на протеїн. Пряме споживання кукурудзи і інших зернових обмежене, проте основна частина спрямовується на виробництво комбікормів.

Так, в 1991 році в Україні було біля 27 млн поголів’я худоби. А зараз – близько 3,5 млн. А це – робочі місця, це – додана вартість. Краще, щоб Україна експортувала не зернові, а м’ясо-молочну продукцію. Важливо враховувати, що аграрно-промисловий комплекс – це не тільки рослинництво і тваринництво, але і машинобудування для сільськогосподарської та харчової промисловості, агрохімії та ін.

Зараз стало розвивається тільки один сектор АПК – рослинництво, через те, що є чорноземи, хороша продуктивність і стабільний попит. Але всі інші суміжні галузі у нас стагнують. Зменшення поголів’я худоби продовжується. Виробництво свинини скорочується. Курятина і яйце – переважно внутрішні ринки. Потрібна активне лобіювання уряду, щоб ми виходили на зовнішні ринки. Україна відкрила свій ринок повністю, а нам не відкрили європейський ринок з різних причин.

Чи хочуть іноземні інвестори вкладати кошти в цей напрямок?
Всі говорять про інвестиції. Вони приходять не тому, що хтось цього хоче. А тоді, коли в країні є ріст, і коли внутрішній ринок збільшується. Коли ринок падає, то інвестори не приходять. Україна не є цікавою як інвестиційна країна. Три роки тому, десять років тому – Україна була більш привабливою для інвестицій, ніж зараз. Ми стали дуже маленькою країною, з точки зору ВВП, ­– $80 млрд. Деякі компанії мають більші статки, ніж вся Україна разом взята. Тобто 40-50 тис. людей створюють більше доданої вартості, ніж вся Україна.

Треба, щоб ріст вітчизняної економіки складав не менше 10%. Інакше ми дуже відстанемо. Недавно представник МВФ казав, що Україні для того, щоб повернутися до рівня 1991 р., потрібні десятки років. Тобто, ніхто не вірить в швидкі темпи росту. Якщо рухатися штампами, що пропонує зараз МВФ, то наш ріст буде помітним приблизно через 30-40 років, коли інші країни підуть далеко вперед.

Потрібні нестандартні рішення. Треба визнати, що ми в економічній руїні, і треба відбудовувати країну з нуля, не чекати на західні кошти. За 2013-2015 рр. Україна отримала всього на $1,5-2 млрд більше, ніж виплатила зовнішнім кредиторам – це не можна назвати інвестиціями.

Для того, щоб зайшов зовнішній інвестор, треба, щоб в країну повірив внутрішній. Зараз ніхто не вкладає в оновлення. Є загальне негативне очікування, люди не знають, що робити далі. Перспективи для дітей в Україні немає. По суті, всі, хто може, їдуть з сіл і маленьких міст в Київ, Львів, Одесу, Дніпро, Харків. А решта виїжджає працювати за кордон.

Недавно чув, що 5 млн українців працюють за кордоном. А всього в Україні робочої сили залишилось 16-17 млн чол. Тобто, майже одна третя працює за кордоном. Кошти присилають сюди, але діти залишаються без догляду батьків і перспективи нормального працевлаштування. Система вищої освіти зруйнована. Вчаться тільки ентузіасти – 5-10%, які самі хочуть навчитися. В Національній академії наук України середній вік вчених більше 74 років. А замінити їх нема ким.

Доки в Україні не буде плану по тому, як запропонувати молоді кар’єрний ріст, перспективу зарплати, доти буде занепад і імміграція. Ми з економіки перейшли до людей. Бо економіка – для того, щоб люди були задоволені. Буде добра економіка, почнуть повертатися люди – ті тисячі українців, що вчаться за кордоном.

Україна в 2017-2018 рр. буде тільки сплачувати зовнішні кредити. А 2019-й рік – це вибори і президента, і парламенту. Тому шанс щось змінити є тільки у 2017 р.

Як йдуть справи з інноваціями в аграрному секторі? Чи буде робоча сила замінена машинами? 

В кожному напрямку є свої інновації. Повністю замінити людей машинами, звичайно, не можна. Хоча світова тенденція – саме на скорочення великої кількості персоналу.

Я не вважаю, що в аграрному секторі в найближчі 15-20 років відбудуться суттєві зміни. Зрозуміло, що в Україні в цій галузі залучено занадто багато людей, потрібно зменшувати їх кількість. Проте відновлення поголів’я худоби дасть можливість перерозподілу, бо тут найбільше використовується людська праця. І це потрібно враховувати.

Підняття мінімальної зарплати – це дуже позитивний крок. Мала зарплата демотивує і зменшує продуктивність праці. Роботу, яку може виконати одна людина, роблять дві, бо робоча сила дешева. В результаті, держава не розвивається, тому що бізнес не розвивається.

Те, що у нас немає безробіття, – не відповідає дійсності. Ми вже говорили про людей за кордоном. Крім того, робота, за яку люди отримують півтори тисячі гривень, це – не є робота. По суті, це – виплати по безробіттю, які людина має отримувати, шукаючи роботу. Тому треба платити достойну зарплату всім, у всіх галузях.

Що ви можете порадити малому і середньому бізнесу?

Завжди бути оптимістами. Боротися, відкривати нові можливості, рухатися вперед, тому що всі виїхати за кордон не можуть і не повинні. Ті люди, що тут лишаються, – молодці, їм треба зберігати оптимізм і пам’ятати, що завжди так не буде, що буде краще.

ТЕКСТ Олена Ушакова