Переможець назавжди

«Перемагати – це чудово», – стверджує автор книги «Переможець» Джек Велч. У своїй роботі він пропонує чіткий, концентрований план дій, який може застосувати кожен – від випускника коледжу до гендиректора. Принаймні, так вважає Білл Гейтс, рекомендуючи цю книжку. В Україні її радять прочитати співвласники компанії «Нова Пошта», які підтримали видання книги.

Корисно для всіх

Перший розділ – «Прихований бік речей» – автор присвячує філософії управління та роз’ясненню свого підходу до бізнесу. Замість очікуваних світоглядних міркувань читач отримує чіткі вказівки щодо чотирьох основних принципів керівництва компанією. Насамперед, важливо окреслити місію та цінності компанії. Тут усе просто: місія – це відповідь на питання «Як ми збираємося перемогти?», а цінності – це порядок дій, які слід виконати для повної реалізації місії. Сформулюйте це однозначно і повторюйте всім працівникам якомога частіше.

Наступний принцип – відвертість, її неможливо досягнути стовідсотково, але на максимально можливому рівні вона покращує багато виробничих процесів. Третій – диференціація працівників, подібна до відвертості, тільки більш дискусійна. І, зрештою, – повага до кожного працівника та його думки. Це необхідно у будь-якій компанії.

Управлінська філософія Велча неначе б і не нова, проте відрізняється від інших подібних книжок тим, що містить лише точні вказівки до виконання з однозначними обґрунтуваннями, чому це важливо. Безапеляційний тон часом нагадує Дена Кеннеді, проте Джек демонструє більше гнучкості та доброзичливості. Скидається на те, наче він легше влився в сучасний світ із його меритократією, різномастою інноваційністю та теорією поколінь. І зумів оперувати у ньому тими принципами старої доброї школи, які демонструють однакову ефективність у всі часи.

У другому розділі – «Ваша компанія» – йдеться про функціонування організації зсередини. Припустимо, ви прагнули стати лідером, і ваш успіх полягав у саморозвитку. Нарешті ви ним стали – тепер ваш успіх полягає у розвитку інших. Питання номер один: хто ці люди, де вони беруться, як ними керувати, і що робити з тими, хто не виправдовує сподівань? Ця частина книжки – бальзам на душу HRів усіх рангів – від кадровика до директора з персоналу. Виявляється, по всьому світові наболілі питання однакові: як вирішувати, кого найняти; HR – це не масовик-затійник, а «наставник-батько» (термін Велча); звільняти з роботи має той, хто брав, а найкраще – сам керівник. І, зрештою, як поводитися у кризовий для компанії період.
Отже, рецепт успішної з точки зору керівника-переможця співбесіди – це працівник, який пройшов три обов’язкові «сита»: цілісність, зрілість та інтелект, і проявив «чотири важливі риси + пристрасть». Чотири важливі риси – це позитивна енергія, якою треба ділитися з іншими, рішучість і дві здатності – робити непростий вибір та доводити справу до кінця. Говорячи про пристрасть, автор має на увазі щире, глибоке захоплення своєю роботою. Якщо ж вам потрібен керівник із вищої ланки, до всіх перерахованих рис мають додаватися справжність, здатність бачити прихований бік речей і бажання оточувати себе людьми, кращими та розумнішими від вас, а також – надпотужна стійкість. Окремий бонус – пройти співбесіду у самого себе за цими критеріями.

Бізнес як гра

Загалом книжці Джека Велча притаманна риса, яку помічаєте не одразу, проте вловивши, вже не перестаєте змовницьки усміхатися: мимоходом він розвінчує гучні концепти, довкола яких так часто надимають щоки бізнес-тренери всіх рангів. Про місію і стратегію ми вже згадували на початку, з лідерством питання окреслені дещо м’якше, зате щодо конкуренції та особистої кар’єри – колишній бос GE відірвався на славу.

Третій розділ розповідає про життя компанії у зовнішньому світі, серед собі подібних – про конкуренцію. «Стратегія – активна, жива та абсолютно динамічна гра», – каже автор. Усе весело та швидко: по-перше, знайдіть розумний, реальний і відносно швидкий спосіб здобути стійку конкурентоспроможність; по-друге, поставте правильних людей на правильні місця; по-третє, постійно покращуйте методи роботи. Капітан Очевидність? Навіть більше: будь-яка компанія, на думку Велча, має «працювати з такою швидкістю, неформальністю та відкритістю у спілкуванні, як це роблять заклади на розі вулиці». Приклади, розглянуті далі на сторінках книжки, переконують, чому це важливо, і як саме має формуватися вдала стратегія. Можливо, вам вистачить цих декількох сторінок, щоб ухопити суть. Однак далі детально розглянуті п’ять слайдів-блоків запитань, призначених допомогти сформулювати концепцію переможної стратегії. Подекуди вони нагадують SWOT-аналіз, але відрізняються стратегічним ухилом, який примушує читача проектувати ці питання на стан справ у своїй компанії вже в ході прочитання, адже апелює до емоційних, живих речей. І, справді, якщо ви досі й не мали стратегії, то з великою імовірністю відповіді на ці запитання допоможуть вам визначитися. Ще один «веселий підводний камінь» на шляху до перемоги – це формування бюджету. Американець із GE говорить про досвід боротьби з договірним урегулюванням бюджету та методом «фальшивої усмішки», коли процес формалізується за принципом «якось воно буде». Тож знову маємо справу з глобальними реаліями, які всюди однакові.

Проте уявімо собі, що у вашого бізнесу все чудово, і ви маєте змогу рости. При запуску нових проектів компанії часто їх недооцінюють і припускаються типових помилок: туди йдуть не найкращі кадри, нові розробки тримають у таємниці та обмежують їхню автономію. Натомість важливо пам’ятати, що не всі стартапи народжувалися по гаражах, але всі вони мають спільні риси: ними керують люди, які горять своєю справою; ця справа отримує першочергову підтримку від усіх зацікавлених; її вільному руху і зростанню сприяють, а не притлумлюють у зародку. Важливо підтримувати нові проекти вашого бізнесу як фінансово, так і морально, даючи їм при цьому змогу розвиватися у власному темпі.

Існує й інший шлях – можна не вирощувати нову компанію, а придбати чи поглинути вже готову. Тут Велч знову залишається вірним собі, і там, де інший автор вів би тривалі роздуми про принципи переговорів чи економічні чинники, Джек починає з головного: гарячковість, зайвий азарт – простий людський фактор, який може зруйнувати чудову можливість. Або ні – якщо уникнути семи перерахованих у книжці помилок.

Так само ретельно, як досі розглядав поведінку компанії, Джек Велч аналізує кар’єрний рух окремої людини. Цьому присвячено четвертий розділ. У ньому є рекомендації як для тих, хто, в принципі, погоджується на пропозицію роботи, тих, хто працевлаштовується вперше, хто хоче здобути підвищення і хто шукає роботу після звільнення. П’ять сфер, які варто обміркувати, розглядаючи нову роботу, ставлять працівника з позиції прохача-найманця на позицію власника своєї кар’єри – і то без зайвих зусиль із боку автора, численних анкет і мотиваційних промов. Натомість є кілька дієвих порад, як краще поводитися в робочому середовищі, щоб досягнути особистої перемоги. Порада, чого не робити, всього одна – не примушуйте свого боса докладати зусиль і свого авторитету, щоб вас просунути. А що робити, якщо з керівником виникає протистояння? Будемо ще відвертішими, як автор – «У світі багато примурків. Декотрі з них стають босами. Що робити, коли один із них – ваш бос?» Насамперед – переконатися, чи це справді так, і спробувати збагнути причини, чому він так поводиться і чого прагне досягнути? А далі – все просто: зрозумійте, як довго і заради чого ви готові все це терпіти, максимально ефективно роблячи свою справу. А головне, коли самі станете керівником – пам’ятайте, від чого вам було кепсько як підлеглому і як саме ви тоді почувалися, будьте кращим босом ніж той, який керував вами.

І трохи про людське

Славнозвісний баланс між роботою та життям починається з балансу між якістю виконання роботи та ресурсами компанії, затраченими на це. Укладаючи угоду з собою (що я віддам, а що отримаю на цій роботі), спробуйте поглянути на ситуацію з точки зору вашого керівника. Насамперед, він може допомогти вам отримувати більше задоволення від роботи (як саме – хай залишиться маленькою несподіванкою), його можна і треба зацікавити своєю продуктивністю (хай керівникові стане вигідним ваш баланс між роботою та життям). Або просто знайдіть компанію, яка розглядає життя як частину повсякденної роботи. Але найкраще – з’ясуйте, що потрібно для славнозвісного балансу саме вам і досягніть цього. Загалом, усе сходиться знову до простих речей: збагніть, чого ви хочете від життя, а чого – ваш керівник від вас на роботі, спробуйте домовитися, знайдіть власні важелі впливу – те, що цінується у корпоративній культурі вашої компанії, та запасайтеся ними і використовуйте в разі потреби.

Заключний розділ книжки містить питання, які не увійшли до жодного з попередніх розділів, але слід визнати – без них концентрат досвіду Джека Велча був би неповним. Адже ми довіряємо людям із їхніми слабкостями та недосконалістю дужче, ніж бездоганним. І коли у відповідь на запитання «Чи потрапите ви до раю?», автор відповідає: «Я, безперечно, не ідеальний. Але, якщо я отримував будь-яку можливість піклуватися про людей усією душею і додавав життя всьому, що в мене було, то, напевно, я маю шанс», то починаєш розуміти, що рай можливий і за життя – коли досягаєш успіху без компромісів із собою. Схоже, у Джека Велча і цього теж можна повчитися, мимоходом, крокуючи до професійної перемоги.

Матеріал підготовлений за підтримки книжкового онлайн-супермаркету Bookzone.com.ua