pekar.cfo

Як трава крізь асфальт

Громадський діяч Валерій Пекар провів для учасників CFO Club Ukraine семінар на тему «Модернізація України в глобальному контексті. Наслідки для бізнесу. Прогноз майбутнього». Експерт розповів, що Україна в моделях розвитку суспільства знаходиться на стадії Середньовіччя. Вона залишилася з закритою олігархічною економікою, з клановою політичною системою, патерналістським мисленням. 

З моменту виникнення до наших часів людство пройшло низку етапів розвитку. Кожен з них політичні історики, соціологи та психологи називали по-різному, але на побутовому рівні ми їх знаємо як Первісний світ, Древність, Середньовіччя, Модерн (Сучасність) та Майбутній новий світ.

Ці епохи для країн настають не одночасно, більш того, не всі дістаються Модерну. Є ті, хто вже давно у Сучасності, а є ті, кому далеко навіть до Середньовіччя. Де ж Україна у цій системі координат? Посередині: ми перебуваємо у Середньовіччі, але дуже прагнемо з нього вибратись. Аби розібратись, як само це можна зробити, варто детально розглянути, що ж собою являють і Середньовіччя, і Сучасність.

Марсіанським оком

В економіці умовне Середньовіччя – це рента статусу, коли одна група людей має більші та ширші права у порівнянні з іншими. В політиці ознакою Середньовіччя є клани, у державотворенні – імперії та колонії, піддані замість громадян, закритий соціальний ліфт, тощо. В основі цього укладу життя лежать патерналістичні цінності.

Натомість, умовний Модерн в економіці проявляється як рентний капітал, вільний ринок, висока додана вартість. На цьому етапі держави стають національними, а імперії розпадаються. Цінності модерну раціоналістичні та відповідальні. Люди віддають перевагу критичному мисленню та логічним висловлюванням.

Якби ми були марсіанами та прилетіли подивитись на Землю у 1400 р., то на Європу не звернули б навіть уваги. Вона здалася би нам жалюгідною частиною світу: маленькою, ненаселеною, неписемною, безкультурною, хворобливою, а на додачу ще й подрібненою політично та страшенно брудною. Європа тоді справді була зовсім нецікавою, а от її сусіди, серед яких ісламські країни, навпаки привертали найпильнішу увагу. На той час це були величезні потужні держави з розвиненою міжконтинентальною торгівлею, алгеброю, астрономією, поезією, каліграфією та філософією. Все там було. Люди робили найдивовижніші відкриття, розвивали навігацію, друкували книжки, мали паперові гроші та користувались порохом. У той період ми б могли побачити, наприклад, китайців, що першими опливли круг земної кулі та відкрили Америку. Їх кораблі були такими величезними, що у трюмі одного з них розміщались усі човни Колумба, а флотилія китайського адміралу, що відкривав світи, налічувала 26 тис. моряків. Ті країни процвітали, і для того, щоб за 200 років ситуація докорінно змінилася, мало статися щось потужне. І це сталося – прорив у головах європейців та накопичення там людей з новим типом мислення.

Причини змін корінилися у розвитку соціальних інституцій і політичному середовищі, що стимулювало конкуренцію. Люди з новим типом мислення забезпечили прорив в усіх сферах життя: науці, промисловості, праві, урядуванні, культурі, просвітництві. Одним словом, – скрізь, в результаті чого Європа запанувала.

Що ж трапилося з Китаєм? Приблизно після 1600 р. там були заборонені інновації. Конфуціанські мудреці дійшли висновку, що світ з великою кількістю інновацій є крихким. Кожне нововведення додає суспільству вразливості та напруження, а воно ще не готово до такого ступеню крихкості. Тож мудреці зібралися і прийшли з цією думкою до імператора. Вони його переконали, що для збереження довершеного китайського суспільства, треба щось зробити з інноваціями. Наприклад, заборонити все нове. Так і зробили, хоч це було дуже жорстоко: усіх вчених, мореплавців і будівничих кораблів стратили, самі ж кораблі знищили разом із книжками. Заняття наукою разом із мореплавством підпало під сувору заборону. Залишився лише так званий каботаж – плавання між портами всередині держави. Через 200 років після того Китай впав до ніг переможців, але це було згодом.

Три шари революції

Модерн та Середньовіччя – дуже різні світи, і перехід з одного стану до іншого є складним процесом. Різні країни Європи пройшли через нього у різні часи. Першими були Англія, Північна Італія та Голландія, інші їх наздоганяли.

Україна сьогодення залишилася закритою олігархічною економікою з клановою політичною системою та патерналістським мисленням. Державою, що керує громадянами, а не обслуговує їх. Якщо подивитися на картину суспільства під кутом цінностей, то побачимо, що в Україні переважають люди, орієнтовані на стабільність, порядок, справедливість та опікування тих, хто вище, тими, хто нижче. Частка громадян з цими цінностями у нас складає приблизно 70%, тож виникає питання: як можна робити реформи у країні, де більшість за стабільність? Реформи – це ж саме ламання порядку та стабільності. Люди з такими цінностями, як розвиток, кар’єра, багатство, подорожі, навчання, читання та нові знайомства, складають в Україні за оптимістичними підрахунками близько 15%. Це занадто багато, щоб усі іммігрували, тож їм доведеться змінювати свою країну. Звичайно ж, є ще й інші категорії. Приблизно 5% населення орієнтовано на волю, свободу, силу, перемогу та домінування. 2-2,5% українців мають дійсно модернові цінності, такі, як гармонія, консенсус, спільне благо, піклування про інших, рівний доступ, тощо. В цілому, критичної маси людей в країні досить, аби розпочати незворотні зміни, але не завершити їх.

Умови для модернізації завжди складаються революційним шляхом, і в кожної країни він свій. Різна ментальність, географія, історія – все різне. Двох схожих революцій в історії немає, кожна є унікальною. Наша історія також унікальна, адже ми вже почали свій процес модернізації.

Революція в Україні має троїсту структуру, до якої входять економічний, геополітичний та ментальний елементи. Перший проявився у революції середнього класу проти феодалізму. Умовно кажучи, крамарі повстали проти баронів та закритої економічної системи, заради відкритого ринку. Геополітичний елемент – це національно-визвольна, антиколоніальна та антиімперіалістична революція. Історія показує, що такого роду революції завжди перетворюється на війну за незалежність, адже імперії добровільно не відпускають. Якщо навіть імперія зробить крок назад, то сусіди не відпустять, адже не в їх інтересах мати поряд когось, хто модернізувався. Третій елемент журналісти дуже влучно назвали революцією гідності. Це боротьба нових цінностей проти старого типу мислення, процес, який тільки розпочався. Жоден з шарів нашої революції ще не дійшов до етапу звершення змін, але досягнень у країни більше, ніж здається на перший погляд. Серед них: становлення громадянського суспільства, згуртування української політичної нації, суттєве зменшення старих політичних сил, виникнення нової армії та низка дипломатичних перемог. Щодо провалів, то вони дуже болючі для країни: втрата Криму та частини Донбасу, слабкість економічних реформ та криза, залипання населення у старому мисленні, неподолані корупція та бюрократія, невикористаний шанс на інтерес з боку іншого світу, тощо.

Ціна порушень техніки безпеки

Якщо підсумувати усі втрати та досягнення української революції, то загальний баланс не є таким вже негативним, але люди зараз дуже розчаровані. Чому, по відчуттям, поразок більше, аніж перемог? Причина не у інформаційному дисбалансі, а в тому, що в ході революції була порушена техніка безпеки. Революція – це висока соціальна напруга, і головне її правило у тому, що винні у вбивствах та насильстві мають бути покараними. Крім того, за технікою безпеки у країни має бути чітка позиція щодо війни та збалансована стратегія щодо Донбасу, герої нового часу мають шануватися, а проти корупціонерів мають проходити реальні процеси, до того ж має змінитися система призначення на державні посади. Відсутність цих елементів і призводить до глибокого розчарування.

Процеси перетворень та переходу до модерну загальмували, адже ми вимагаємо від системи набагато більше, ніж вона здатна зробити. Причин гальмування декілька, серед них недієздатність парламенту, бажання контролювати процес, нехтування темпом заради ідеалу та ще й процедурна складність.

Погана новина у тому, що в світі всього десь 200 країн, з них перехід до модерну зробили лише 36-37. І зараз цей світ сучасності охоплений страшенною кризою: економічною, геополітичною, внутрішньополітичною, освітньою, ціннісною та демографічною. Це пологи народження нового світу, і майбутнє точно не визначено.

Щодо України, яка лише йде шляхом модернізації, то не відомо, чи ми досягнемо успіху, чи провалимося. Нам видали карти, але як ми ними зіграємо – залежить від нас. Насправді карти наші непогані: усе старе сильно зруйновано, а сама нація наділена великим креативним потенціалом.

В нашій країні прийнято казати: «Чому бідні? Бо дурні. А дурні тому, що бідні». Але ми точно не дурні. Чому ж тоді бідні? Бо країна займає 166 місце за рівнем економічної свободи. Все, що ми робимо, ми робимо у кайданах, а нація ми дуже сильна. Це видно у спорті та на війні. До того ж ми маємо декілька історичних спадщин, а це означає добрий вибір комбінацій та шляхів: західна спадщина, південна і північна. Багато залежить від нас, але й задача наша двоєдина: модернізувати теперішнє суспільство та ще зробити крок із сучасності у новий світ, аби не загинути разом з усім старим. Перестрибувати при цьому не дозволено. Будемо сподіватися на те, що наша нова країна проросте крізь стару, як трава крізь асфальт.

Валерій Пекар, український підприємець та громадський діяч, співзасновник Громадянської Платформи Нова Країна